Прем’єра фільму «За загадкових обставин», котра пройшла на Першому російському каналі, викликала жваву дискусію на форумах. Думки висловлювалися різні — часом діаметрально протилежні. Як приклад, можна було б навести обговорення серіалу на сайті http://www.kino-teatr.ru/kino/movie/post/81358/forum/ , оскільки воно почалося ще одразу після пілотного показу однієї серії на каналі «Інтер». Напрошується висновок: по-перше, деякі реалії, котрі в фільмі відтворені правильно, сучасному глядачеві вже просто не зрозумілі (наприклад, телефон «сотка» розуміється як «сотовий», звідки й виникає непорозуміння); по-друге, той, хто звик до сучасного «мила», часом не сприймає стилізацію під кіно 70-х. І по-третє, «жив, живе і буде жити» глядач, для якого не останнє питання: а як усе це знімалося.
Відтак — для всіх, кого наш серіал не залишив байдужими, в рубриці "ФІЛЬМ, ФІЛЬМ, ФІЛЬМ!!!" . розпочинаємо цикл оповідань про те, «як робилося кіно»: про казуси, які траплялися на знімальних майданчиках, про долю деяких фільмів, акторів і т.д. В майбутньому ці оповідання складуть книгу, назву до якої ми вже придумали: «Легенди і міфи древньої Совковії». Чому ми розпочали саме з кіно — та тому, що в цій, тепер уже напівміфічній державі саме кіно офіційно вважалося найважливішим із мистецтв.

Повість про гордість українського спорту - олімпійську призерку, лучницю Олену Садівничу - закінчена і здана в друк! Отже - залишається чекати появи книжки на полицях книгарень!

В київському Будинку письменників, що на вулиці Банковій, відбулося нагородження учасників конкурсу "Поетична весна". Цей щорічний конкурс проводить київська організація НСПУ та Управління освіти столичної мерії. Чим ця подія була особливою цього разу? Та тим, що серед нагороджених був і добре знайомий відвідувачам нашого сайту Нікіта Тимощук, учень 4-го класу школи № 322, за якого ми дуже і дуже раді (клікніть вище "Нашим юним читачам" і ви прочитаєте його вірші). Цього разу юний поет не посів першого місця, але ж це тільки початок. І початок вдалий. Відтак - дай Боже Нікіті творчого натхнення, підтримки старших і розуміння ровесників.

АБСОЛЮТНО НЕСПОДІВАНО для самих авторів з вівторка 10 травня на телеканалі ІНТЕР пройшла прем'єра всіх чотирьох фільмів за серією наших детективів "Інспектор і кава". Остання серія - "Кава по-диявольськи" - у п'ятницю. Оскільки ми дізналися про це фактично в останню хвилину (точніше - в останні 15 хвилин), розповісти докладніше не маємо змоги. Єдине - навіть побачені 15 хвилин серії "Остання станція" дали змогу прийти до висновку, що режисер Максим Мехеда, як завжди, був на висоті.

ЄДИНЕ ПИТАННЯ, ЯКЕ НАПРОШУЄТЬСЯ САМЕ ПО СОБІ: чому в телевізійних програмах (скажімо, в тій же "Теленеделе"), де на повну котушку розрекламовуються фільми зарубіжного виробництва, не знайшлося бодай рядочка для серіалу вітчизняного? А потім знову будемо обплакувати всі жилетки, мовляв, українське кіно загинуло?

Ще нещодавно в цій рубриці ви читали таке: "Завершена робота над романом "ТОТАЛЬНИЙ ПАРДИМАНОКЛЬ" із серії "Інспектор і кава" - дилогії, до якої ввійдуть знайома читачам повість "Чорна комедь з убивством", доповнена і перероблена, а також нова повість "Провінційна полька з вихилясами". Інспектор Олекса Сирота продовжує жити." Але в рубриці "Очікувані події" цей роман згадується як трилогія. Помилка? Ні! Це якраз той випадок, коли твір у процесі написання виходить з-під контролю і починає керувати його автором. Класичний приклад такого явища - Пушкін, дописавши свого "Євгенія Онєгіна" здивовано розповідав друзям: "Ви знаєте, що учудила моя Татьяна? Заміж вийшла!" Отак і тут: головним вихилясом "Провінційної польки..." стало те, що, здавалося б, другорядні подробиці, згадані в романі, вилилися в окрему тему. Відтак - третя частина "Тотального пардиманоклю" під назвою "Вовче відлуння" виношується в головах авторів і ось-ось народиться. Заповідається, що, на відміну від перших двох частин це буде справжній "хорор"!

В березневому номері журналу "Дніпро" вийшов фактично оновлений варіант повісті "Вилов бандюг по-науковому". Тепер сумнівні "подвиги" малолітніх гопстопників, котрі здирають дефіцитні дублянки з представниць тодішньої номенклатури, є лише тлом для розслідування справді страшного, безжального і, на жаль, типово радянського злочину.

Як запевнила редакція журналу, є намір і далі публікувати повісті і романи з серії "Інспектор і кава" - тепер уже нові, котрі ще не виходили в друк. Тому - питайте в кіосках журнал "Дніпро", який кияни можуть придбати, зокрема, в магазинах "Наукова думка" на вул. Грушевського 4, "Знання" - Хрещатик 44, філіях книгарні "Є" на вул. Спаській 5, Повітрофлотському проспекті 33/2, Саксаганського 107/47. В інших містах України - питайте в книгарнях. А загалом - уважно передивившись останні номери журналу, ми прийшли до висновку, що передплатити його - таки вартує.

* * *

Восьме березня. Надворі сонечко, а чоловіки намагаються йому наслідувати і поздоровляють жінок зі святом кохання. але, якщо розібратися, що було такого особливого 8-го березня багато-багато років тому? А ось що: асірійські війська оточили місто Ветилуе і збиралися взяти його штурмом. Ясна річ, за законами тих часів вони б його розграбували, а що зробили б із жінками - про це навіть і згадувати не слід. Молода, красива а надто набожна вдовиця Юдита прийшла до асірійського воєначальника Олоферна, причарувала його і пообіцяла взаємні палкі почуття за умови, що Ветилуе прийме вояків, як дорогих гостей, а вони поводитимуться, як чемні гості: не будуть грабувати і... ну, все зрозуміло. Олоферн, аби свого досягти, ладен був пообіцяти геть усе і місяць із неба на додачу. Але вранці заявив щось типу "Мало що я на тобі обіцяв!". Мовляв, якщо я не дозволю своїм воякам одержати їхню пайку здобичі, вони мене не зрозуміють.

Ситуація знайома. Але фінал - несподіваний. Юдита ще підлила брехунові винця, а коли він добряче назюзявся - спокійнісінько відрізала йому голову. Та ще й віднесла її до міста, а коли асірійці побачили довбешку свого начальника на тичці над муром міста, зрозуміли, що краще від тих стін ушитися подалі.

Звідси мораль - чоловіки, не розкидайтеся обіцянками надаремне. А раптом прапрапрабабусю вашої коханої звали Юдитою?

(фрагмент із нового роману "Провінційна полька з вихилясами")

* * *

З 1-го березня "Вечірня казка", котру безсовісно викинули з УТ-1, знайшла прихисток у Київській Державній ТРК. Подробиці можна знайти на сайтах "Телекритика" та "Укрінформ" за 24 лютого. Готується до друку коментар у щотижневику "Персонал плюс".

Що ж стосується Лапікур, то ми дали згоду всіляко підтримувати одну з найстаріших і найпоцінованіших українськими дітьми телепередач і всіляко допомагати у її подальшому створенні. До речі,  колискову з мультзаставки, що звучатиме у відновленій "Вечірній казці" можна прослухати вже зараз - і тут .

НОВІ КУЛІНАРНІ ЛАПІКУРІВСЬКІ СЕКРЕТИ У РУБРИЦІ "Між нами, дівчатами" .

А що нового? Новий рік!!! Нові перспективи, нові сподівання, нові знайомства з хорошими людьми. І, зрештою, новорічні подарунки.
Лапікури цього року на подарунки багаті. Спершу — поїздка до Запоріжжя, яка подарувала спілкування з юними читачами. В Києві вже сніг лежав, а там ще де-не-де травичка зеленіла, тож подарунок номер один — зайвий день осені, пори, яку так любить Валерій Лапікура.
Далі — знайомство з цікавими людьми. Пане Михайле, пані Ірино, зі святами вас! І де, до речі, обіцяний рецепт фірмових пиріжків пані Ірини? Досі їх згадуємо.
А подарована нам бегонія стійко витримала дорогу до Києва, зараз хоч і скинула зайве листя, але цвіте. І схоже на те, що цвістиме й далі.
Київ. Музей Івана Гончара. Знайомство з чудовою родиною: мама Оксана, доня Аліса і син Давид. Поки діти з Валерієм розбиралися, як краще різати новорічні витинанки, жіноцтво обговорювало дуже важливе питання: як виховувати дитину, у якої творча натура? Зійшлися на тому, що творчість має йти від натхнення. Бо інакше то буде не творчість, а, як казали в радянські часи «обязаловка». А кому воно таке треба? Без натхнення навряд чи вдасться щось зробити добре: чи то вірша написати, чи то чай заварити… До речі, пані Оксано, ваш чай просто чудово п’ється таким чином: нарізати скибками яблуко, покласти до великого кухля, витиснути на нього лимонний сік, додати за смаком вишневого сиропу, дрібку кориці, кардамону, кілька бутончиків гвоздики (отут починається творчість), опустити на дно «заварничок» з сухим чаєм — і усе це залити окропом і дати настоятися. За нинішньої погоди плюс постійна загроза ГРЗ цей безалкогольний грог для дітвори дуже і дуже доречний. А вже собі можете замість вишневого сиропу влити хорошого червоного вина — яке вам більше смакує.
На «Медвіні» наш товариш і колега по перу Тимур Литовченко подарував два свої детективи. Ще з попереднього досвіду знаємо: цього автора слід читати не похапцем, а вдумливо і з відповідним настроєм. Тому й не поспішаємо — поки що приходимо до тями після новорічних клопотів.
І нарешті — суперподарунок, про який ми мріяли давно: «читалка», себто електронна книжка. Якщо комусь цікаво розібралися докладніше, що воно за придибенція — можна просто клікнути на банер «Букленду» (третій згори з лівого боку). Тим же скептикам, котрі стверджують, що ніколи не зрадять традиційну паперову книжку, хочемо лише сказати: ніколи не кажіть.. ага, так ото ж. Ми теж спершу пирхали… доки не взяли це чудо до рук. Легенька, зручна, читати можна і без окулярів — лише підігнати розмір шрифту під свій зір… А вже той факт, що в неї влазить понад 2000 книг (атож, дві тисячі, ми не помилилися) важить дуже і дуже багато для того, хто не може відмовити собі в радості придбати нову книжку, а ті, що є, вже з хати виживають, на голову падають, пилюку генерують… ну і таке інше. А як подивишся на школяриків, котрі тягнуть додому ранці, ненабагато менші від самих дітлахів, то чи не виникає думка: ото б замінити все це «читалочкою» — тоді б не довелося потерпати, що син чи доня от-от сколіоз заробить.
Ми зробили такий подарунок одному зі своїх синів на 35-річчя. Звісно, загнали туди свої твори, щоб нарешті прочитав, що там батьки понаписували. Десь за місяць дзвонимо і питаємо: ну як? А у відповідь: що «ну як»? До мене черга ще не дійшла. Бо у нас зараз все за принципом «хто перший встав, того і капці». Хто перший до рук «читалку» вхопив, то вже до вечора не віддасть.
До речі, всі наші знайомі, котрі шанують новітні технології, завели собі саме «буклендівські» моделі покетбуків. Інші, казали вони, хороші, поки не ввімкнеш. Ми не перевіряли, бо наша «читалочка» нам до душі, а від добра добра не шукають.
Тож із святами всіх наших читачів — і нехай їм у Новому році добра буде стільки ж, скільки й нам!!!

На прохання нашої читачки, що заховалася за ніком Мотрона Григорівна, публікуємо рецепт фірмового лапікурівського пирога з печерицями. Шукайте його в рубриці "Між нами дівчатами" - останній розділ дослідження "СВЕКРУХА ЛАПІКУРИХА: перевірено, їсти можна".

Нарешті! Нарешті виконали давню обіцянку і розмістили на сайті опис приготування святкового борщу, як це робилося колись у Чорнобилі. Тож хто любить повозитися на кухні — зазирніть на сторінку «Між нами, дівчатами». До речі,  якщо у когось є питання, просимо не соромитися. Свекруха Лапікуриха завжди рада поділитися досвідом.

У видавництві «Грані-Т» вийшла наступна книжка Лапікур — детективна повість для підлітків, котра так і називається — «Детектива!».

Виявляється, щоб написати детективну повість, зовсім не потрібно вигадувати якісь таємничі злочини, що сталися в таємничому місці і за таємничих обставин. Достатньо уважно придивлятись і прислухатись до того, що діється навколо нас. Валерій і Наталя Лапікури описують цілком реальні події, що сталися з ними самими і їхніми сусідами… а могли би статися і з вами, шановні читачі.

Присвячена книжка її першим рецензентам ще на етапі створення — онукам Владиславі, Ользі і Ярославу Грубичам, котрі допомогли втриматися в рамках повісті для підлітків і не збочити на «дорослий» стиль.

Також респект художниці Тамарі Єгоровій, яка «протелепатила» прихильність авторів до кицьок. На палітурці їх шість — і навіть з половинкою.

Фрагмент повісті можна прочитати тут , а всю книжку питайте в книгарнях свого міста.

Віднині ви зможете не лише прочитати тексти наших пісень у рубриці «Дорослим не заходити», а й послухати їх.